Історія Житомирщини

Одним із видів культурного відпочинку були туристичні мандрівки, про які розповідала Газета «Волынь« 31 січня 1898 року: у статті «Заграничные круговые поездки»:

«К весне нынешнего года на петербургской городской станции будет введена продажа билетов для круговых поездок за границей. ...Желающим воспользоваться круговой поездкой надо, приобретя билет, доехать до границы по обыкновенному билету, и билет круговой поездки будет действителен собственно только от границы и обратно до границы.

Продажа билетов производится через французское общество экономических поездок в Париже. На станции же в Петербурге имеется список готовых двадцати маршрутов для поездок по Германии, Австрии, Франции, Бельгии, Швейцарии, Италии, Швеции, Норвегии и Дании.

Намагалися боротися з пияцтвом як надзвичайно ганебним явищем. Про заходи влади та їх ефективність постійно повідомляла газета «Волынь». Зокрема, у номері за 16 січня 1898 року йшлося про таке: «Из лиц, пользовавшихся в прошлом году правом содержания пивных, в настоящем году большая половина не получила на это разрешения. На Пав-ликовке же не дано ни одного разрешения на открытие пивной. Кроме того, значительное большинство и из получивших разрешения пользуются лишь правом продажи пива на вынос, а не распивочно. Такое значительное сокращение разрешений на открытие пивных вызвало новый вид торговли, принявший с наступлением года самые широкие размеры - это торговля напитком, слывущим под именем «фиалки». Рассказывают, однако, что под этикетом «фиалки» содержимое в бутылочках не имеет ничего общаго с этим невинным названием, и многие любители этого напитка часто выходят из «фиалочного заведения» пошатываясь».

Суспільно-політичне життя після війни до 1964.

Кінець епохи сталінізму. Війна, яка стала важким випробуванням для народу, водночас дещо послабила тиск жорстокої тоталітарної системи. Боротьба із Зовнішнім ворогом відвернула сили правлячого режиму від внутрішніх проблем. Народ відчув свіжий подих свободи. З'явилася надія, що після війни життя зміниться на краще, в країні нарешті запанує довгоочікувана демократія.

Перші повоєнні роки дещо нагадували часи непу. Було дозволено вільну торгівлю, з'явились кустарі-приватники, комерційні ресторани. У побут радянських людей увійшли мода, музика, танці, кіно, принесені з Заходу. Завдяки розповідям фронтовиків, люди вперше дізнавалися про справжнє життя в інших країнах. Та невдовзі керівники держави зрозуміли, що втрачають контроль над ситуацією і з лібералізмом пора закінчувати.

Першими жертвами нової хвилі репресій стали вчорашні переможці. Багато з них, як потенційно небезпечні для режиму, опинилися у сибірських таборах. Повоєнна розруха ускладнювалася голодом 1946— 47 років. Від нього страждали як сільські, так і міські жителі. Основні продукти споживання суворо лімітувалися і відпускалися у місті лише за продовольчими картками. їх розподіл в Житомирі здійснювався у спеціальному картковому бюро, що містилося на вулиці Гоголівській. поблизу середньої школи № 23.

Масовим явищем стали трудові армії. До них примусово забирали молодь, яку направляли на відбудову шахт і промислових підприємств Донбасу і Придніпров'я.

Останні роки правління Сталіна були позначені боротьбою з «космополітами», «лікарями-вбивцями» та іншими «ворогами». 1948 року в Житомирі було заарештовано викладача кафедри української літератури Житомирського педагогічного інституту І, Л, Дмитрука, звинуваченого в націоналізмі і засудженого до 25-ти років ув'язнення. Після амністіі Іван Лаврінович працював на педагогічній ниві, багато років плідно займався бібліофільською діяльністю та літературним краєзнавством.